04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 13

(044) 221-0880, (098) 294-0808 Office@esu.net.ua

Розвиток незалежної оцінки в Україні

В Україні діяльність пов’язана з незалежною оцінкою зародилася в 1991-1992 роках, що було пов’язано з переходом економіки країни в ринкові умови. З появою недержавних форм власності в Україні з’явилася необхідність у тому, щоб в угодах з майном брав участь професіонал, що міг би орієнтувати продавця і покупця у вартості майна, що бере участь в угоді. З’являється об’єктивна потреба в професійних незалежних оцінювачах.

Істотним поштовхом до офіційної появи незалежної оцінки і розвитку професійної оціночної діяльності в Україні став початок «малої приватизації», законодавчі основи якої потребували оцінки будинків, споруд, приміщень, цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств, незавершених будівництвом об’єктів і т.д. У подальшому, у зв’язку з приватизацією великих державних підприємств (особливо з переходом до її грошової форми), з’явилася реальна потреба в оцінці бізнесу — діючих підприємств, пакетів акцій (часткою, паїв у господарських товариствах відкритого і закритого типів, а також нематеріальних активів).

На сьогодні існує ряд конкретних господарських умов, за яких законодавством встановлений обов’язок проводити незалежну оцінку майна з залученням відповідних спеціалістів  – оцінювачів.

Зокрема проведення оцінки майна є обов’язковим у випадках:

—            створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності;

—            реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна);

—            виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна);

—            визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства;

—            приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

—            переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;

—            оподаткування майна згідно з законом;

—            визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;

—            в інших випадках за рішенням суду або у зв’язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

—            у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін [2].

Отже у випадку виникнення будь-якої з вищеописаних ситуацій, підприємство в обов’язковому порядку має звернутися до послуг незалежного оцінювача.

Поняття оцінки, яке застосовується в бухгалтерському обліку, не слід ототожнювати з незалежною оцінкою. Основна відмінність полягає у наявності різних видів вартості.

Так, зокрема, одним із принципів бухгалтерського обліку, визначених у Законі України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року N 996-XIV (далі – Закон — № 996) є принцип історичної (фактичної) собівартості, за яким пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання [1].

Грошове вираження вартості, що застосовується при незалежній оцінці майна, є не історичним фактом, а оцінкою корисності у конкретний момент часу відповідно до обраного визначення поняття вартості. Ця оцінка може відрізнятися від реальних цін, зафіксованих у тих чи інших угодах і відображених у системі бухгалтерського обліку. Якщо в обліку базовою є історична вартість (собівартість), то в основі незалежної оцінки лежить справедлива вартість об’єкту, тобто його реальна ринкова вартість.

Якщо бухгалтер при визначенні вартості об’єктів керується чітко встановленими правилами, зокрема стандартами обліку, то в оціночній діяльності значна частина висновків ґрунтується на компетентності і професійних навичках оцінювача. Саме тому оцінювач майна повинен мати високий загальноосвітній рівень і достатні знання в різних областях, таких як: економіка, будівництво, юриспруденція, фінансова і бухгалтерська справа. Крім того, є загальні вимоги, що пред’являються до оцінювача у всіх розвинутих країнах: відповідні початкові знання, постійна робота з удосконалення своїх знань і формування баз даних, досвід роботи, незалежність і об’єктивність, високі особисті моральні якості оцінювача, активна участь у роботі громадських організацій оцінювачів тощо.

В Україні діяльність у сфері незалежної оцінки регулюється рядом нормативних документів, основоположним серед яких є Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 року N 2658-III (Далі – Закон № 2658).

Відповідно до статті 3 даного Закону оцінка майна — це процес визначення її вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб’єкта оціночної діяльності [2].

Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання [2].

До суб’єктів оціночної діяльності, Закон № 2658 відносить наступні категорії:

—            суб’єкти господарювання — зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб’єкта оціночної діяльності відповідно до Закону № 2658;

—            органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі [2].

Отже, для функціонування суб’єкта оціночної діяльності передбачені дві основні законодавчі вимоги:

w        для фізичних осіб

  1. реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності;
  2. наявність сертифіката суб’єкта оціночної діяльності.

w        для юридичних осіб

  1. наявність у штатному складі оцінювача;
  2. наявність сертифіката суб’єкта оціночної діяльності.

Оцінювачами, відповідно до статті 6 Закону № 2658, можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.

Для складання іспиту Законом передбачено проходження професійної підготовки оцінювачів. Така підготовка здійснюється навчальними закладами, які уклали угоди про співробітництво з професійної підготовки оцінювачів з Фондом державного майна України.

Підготовка оцінювачів і, відповідно, видача кваліфікаційного свідоцтва здійснюється по окремим напрямам у залежності від напрямів оцінки описаних вище. Тому кожен хто має намір отримати кваліфікацію оцінювача в першу чергу повинен визначитись з напрямом підготовки та спеціалізацією, якою в подальшому буде займатися. Відповідно до п. 2.1 Загальних вимог до навчальних програм навчання оцінювачів та підвищення їх кваліфікації, затверджених Наказом Фонду державного майна України від 15 квітня 2004 року N 754 (далі – Наказ № 754), підготовка проводиться по двом напрямкам, які в свою чергу включають більш вузькі спеціалізації. А саме:

  1. Оцінка об’єктів у матеріальній формі:

1.1  «Оцінка нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості), у тому числі експертна грошова оцінка земельних ділянок»;

1.2 «Оцінка машин і обладнання»;

1.3 «Оцінка дорожніх транспортних засобів»;

1.4 «Оцінка літальних апаратів»;

1.5 «Оцінка судноплавних засобів»;

1.6 «Оцінка рухомих речей, що становлять культурну цінність»;

1.7 «Оцінка рухомих речей, крім таких, що віднесені до машин, обладнання, дорожніх транспортних засобів, літальних апаратів, судноплавних засобів, та тих, що становлять культурну цінність».

  1. Оцінка цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів, майнових прав та нематеріальних активів, у тому числі прав на об’єкти інтелектуальної власності:

2.1 «Оцінка цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів, майнових прав та нематеріальних активів (крім прав на об’єкти інтелектуальної власності)»;

2.2 «Оцінка прав на об’єкти інтелектуальної власності» [5].

Для отримання кваліфікаційного свідоцтва оцінювача, базової підготовки та успішно складеного кваліфікаційного іспиту не достатньо. Крім цього, відповідно до статті 15 Закону № 2658, фізичні особи мають пройти стажування протягом одного року у складі суб’єкта оціночної діяльності разом з оцінювачем, який має не менше, ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та отримати його позитивну рекомендацію. Обов’язковою умовою також є наявність закінченої вищої освіти.

Фонд державного майна України веде Державний реєстр оцінювачів, які отримали кваліфікаційне свідоцтво. Тому, відповідно до Порядку реєстрації фізичних осіб (оцінювачів) у Державному реєстрі оцінювачів, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 19 грудня 2001 року N 2355, фізичні особи, які отримали кваліфікаційні документи оцінювачів мають право зареєструватися в Державному реєстрі оцінювачів.

Документом, що підтверджує факт реєстрації фізичної особи (оцінювача) в Державному реєстрі оцінювачів є Свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів (Додаток 1). У ньому зазначаються напрями і спеціалізації, які підтверджені кваліфікаційними свідоцтвами оцінювача, що були подані з метою реєстрації.

Щоб займатися професійною діяльністю у сфері незалежної оцінки, окрім кваліфікаційного свідоцтва (що, саме по собі не дає право здійснювати оцінку) та Свідоцтва про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів, оцінювач має отримати сертифікат суб’єкта оціночної діяльності (Додаток 2), який видається Фондом державного майна України згідно Положення про порядок видачі сертифікатів суб’єктів оціночної діяльності, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 14 березня 2002 року N 479. Він підтверджує факт унесення оцінювача до Державного реєстру суб’єктів оціночної діяльності та надає право займатись незалежною оцінкою за відповідним напрямом.

Для отримання такого сертифіката суб’єкт господарювання подає до Фонду державного майна України ряд документів: заяву про видачу сертифіката; нотаріально посвідчену копію установчого документа (для юридичних осіб) або свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності; довідку про оцінювачів, які працюють у штатному складі юридичної особи; нотаріально посвідчені копії кваліфікаційних свідоцтв оцінювачів, зазначених у довідці та копію платіжного документа, що підтверджує внесення плати за видачу сертифіката. Сертифікат видається Фондом державного майна України у строк, що не перевищує тридцяти днів та дійсний протягом трьох років.

За наявності сертифіката, діяльність оцінювача набуває статусу професійної оціночної діяльності, яка, відповідно до положень Закону № 2658, полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.

Зокрема оціночна діяльність може здійснюватись у наступних формах:

—             практична діяльність з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов’язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна;

—            консультаційна діяльність, яка полягає в наданні консультацій з оцінки майна суб’єктам оціночної діяльності, замовникам оцінки та (або) іншим особам в усній або письмовій формі;

—            рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна;

—            методичне забезпечення оцінки майна, яке полягає в розробленні методичних документів з оцінки майна та наданні роз’яснень щодо їх застосування;

—            навчальна діяльність оцінювачів, яка полягає в участі у навчальному процесі з професійної підготовки оцінювачів.

У професійному мовленні термін “незалежна оцінка” дуже часто ототожнюється з поняттям “експертна оцінка”. Зазвичай термін “експертна оцінка” застосовують по відношенню до діяльності, яка пов’язана з незалежною оцінкою. Важливо знати, що ці поняття абсолютно не тотожні (Табл.2). Незалежна оцінка – це оцінка, яка проводиться у відповідності з Законом “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, а експертна оцінка – це оцінка, яка здійснюється згідно з Законом України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року N 4038-XII (далі – Закон № 4038).

Відповідно до статті 1 Закону № 4038, судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Виходячи з такого визначення, експертною оцінкою слід вважати діяльність оцінювача, пов’язану з оцінкою майна та майнових прав, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Підставою для провадження експертної оцінки є наявність окремих видів оцінки у Переліку основних видів судових експертиз та експертних спеціальностей, за якими присвоюється кваліфікація судового експерта фахівцям підприємницьких структур та громадян, який затверджений Наказом Міністра юстиції України від 15 липня 1997 року N 285/7-А Про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів (далі – Наказ N 285 ).

Отже, оцінювачі, які набули статусу суб’єктів оціночної діяльності за Законом № 2658, не обов’язково набувають право здійснювати експертну оцінку. Як зазначає стаття 21 Закону № 4038, фахівці, які не є працівниками державних спеціалізованих установ і мають на меті здійснювати експертну діяльність, проходять навчання з відповідної експертної спеціальності в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України з урахуванням обмежень, передбачених законом. Засади набуття права займатися експертною оцінкою, що визначені Наказом N 285, передбачають, зокрема, отримання Свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта (Додаток 3).

Означену різницю між поняттями незалежної та експертної оцінки підтверджує стаття 4 Закону № 2658, в якій зазначено: “Діяльність судових експертів, пов’язана з оцінкою майна, здійснюється на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про судову експертизу», з урахуванням особливостей, визначених цим Законом щодо методичного регулювання оцінки цього майна. Інші положення цього Закону не поширюються на судових експертів.”

Тобто методика для експертної і незалежної оцінки єдина і визначається вона Законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”. Щодо регулювання інших питань оцінки – підстави для проведення, мета, права та обов’язки суб’єктів оцінки – поняття експерт-оцінювач та незалежний оцінювач мають абсолютно різні значення.

Порівняльний аналіз основних положень бухгалтерської, незалежної та експертної оцінки

Критерій Види оцінок
Бухгалтерська Незалежна Експертна
Нормативна база Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” ,

положення (стандарти) бухгалтерського обліку

Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”

Національні стандарти оцінки, методики

Закон України “Про судову експертизу”
Мета Визначення вартості активів і пасивів підприємства для цілей бухгалтерського обліку Визначення ринкової вартості майна та майнових прав у випадках, передбачених Законом № 2658 та за інших потреб Отримання інформації про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства
Об’єкт Об’єкти бухгалтерського обліку Майно та майнові права юридичних та фізичних осіб Майно та майнові права, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства
Суб’єкт Бухгалтер Незалежний оцінювач – суб’єкт оціночної діяльності Судовий експерт

(Експерт-оцінювач)

Порядок набуття права займатися оціночною діяльністю Право оцінки має особа, відповідальна за ведення бухгалтерського обліку Право оцінки має лише власник сертифіката (Положення про порядок видачі сертифікатів суб’єктів оціночної діяльності N 479) Право оцінки має лише власник Свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта (Наказ Про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів N 285/7-А)
Ступінь регламентації методики Чітко регламентована законодавством з бухгалтерського обліку Існування загальних підходів, вибір методичних прийомів залежно від мети і напряму оцінки та професійного судження оцінювача У плані методології відповідає порядку проведення незалежної оцінки
Методичні підходи Визначені правилами бухгалтерського обліку для різних видів активів 3 загальні підходи визначені Положеннями (національними стандартами) оцінки майна :

—        витратний

—        дохідний

—        порівняльний [4]

Відповідають підходам, які використовуються у незалежній оцінці
Переважаючий тип вартості Історична (фактична) собівартість Справедлива (ринкова) вартість Справедлива (ринкова) вартість
Пріоритет у виборі типу вартості Пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання Оцінка корисності у конкретний момент часу, відповідно до обраного визначення поняття вартості Оцінка, що відповідає потребам органів дізнання, досудового та судового слідства у конкретній справі

 

Практика свідчить, що участь в угоді незалежного оцінювача по максимуму забезпечує баланс інтересів усіх сторін і, таким чином, знижує взаємні ризики. Незалежна оцінка дозволяє виявляти шляхи оптимальної реструктуризації бізнесу, зниження оподатковування. Саме тому, підприємства, керуючись принципом забезпечення прозорості бізнесу, мають використовувати незалежну оцінку для підвищення свого кредитного рейтингу та інвестиційної привабливості.

Використані нормативні документи:

  1. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року N 996-XIV;
  2. Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 року N 2658-III;
  3. Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року N 4038-XII;
  4. Національний стандарт N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений Постановою Кабінету міністрів України від 10 вересня 2003 р. N 1440;
  5. Загальні вимоги до навчальних програм навчання оцінювачів та підвищення їх кваліфікації, затверджені Наказом Фонду державного майна України від 15 квітня 2004 р. N 754;
  6. Порядок реєстрації фізичних осіб (оцінювачів) у Державному реєстрі оцінювачів, затверджений Наказом Фонду державного майна України від 19 грудня 2001 року N 2355;
  7. Положення про порядок видачі сертифікатів суб’єктів оціночної діяльності, затверджене Наказом Фонду державного майна України від 14 березня 2002 року N 479;
  8. Наказ Міністра юстиції України від 15 липня 1997 року N 285/7-А Про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *